КРУГЛИЙ СТІЛ "ФОМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ БІЛЬШОСТІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВ

ОРГАНІЗАТОРИ

Формування парламентської більшості: історія і сучасність

Моделі політико-правових відносин парламентської більшості та уряду в Україні

Організатори "круглого столу": Асоціація українських банків, Спілка юристів України, Всеукраїнський благодійний фонд "Громадянська енергія". Товариство конституційного права. Фонд сприяння правовим і політичним реформам, Інститут політики, Інститут законодавства Верховної Ради України.

Мета "круглого столу": привернути увагу громадськості до формування постійно діючої парламентської більшості у Верховній Раді України та встановлення демократичних відносин між парламентською більшістю і парламентською меншістю; сприяти політико-правовому оформленню взаємовідносин парламентської більшості та уряду;

окреслити суспільно-політичне значення функціонування парламентської більшості та її взаємовідносин з урядом у реалізації курсу реформ.

Теми засідань "круглого столу":

1) "Формування парламентської більшості: історія і сучасність;

2) "Моделі політико-правових відносин парламентської більшості та уряду в Україні".

Початок 2000 року був ознаменований неординарним явищем українського політикуму, яке засоби масової інформації назвали "парламентським більшовизмом", "антиконституційним переворотом", "маніпулюванням депутатами", "балансом між демократією та авторитаризмом", "кроком до ефективної політики", "оксамитовою революцією" тощо.

Відомі політичні діячі та фахівці пропонували власні варіанти подолання парламентської кризи. Але до проведення "круглого столу" ще ніхто не запропонував системного підходу до вирішення політико-правових питань, пов'язаних з парламентською кризою в Україні.

Існуючий стан українського парламентаризму є виявом невирішеності

протиріч української політичної і правової системи. Послідовно демократичний парламент європейського типу в Україні знаходиться на стадії формування. Однак рецидиви старого радянського парламентаризму ще дають себе знати. Консенсус демократичних політичних сил України та

ідея коаліційного здійснення влади (закладена в самій конституційній системі) об'єктивно необхідна для демократичного поступу українського суспільства та стабільного соціально-економічного розвитку держави.

За умови неструктурованості Парламенту відомий принцип ситуативної більшості у Верховній Раді відіграв свою негативну роль. Цей принцип породжував політичну безвідповідальність народних депутатів України, оскільки кожен з них діяв на власний розсуд, але ніхто не відповідав за наслідки прийнятих рішень. Така парламентська практика завдавала шкоди державним інтересам, перетворювала Верховну Раду України в орган, що не міг ефективно виконувати свої конституційні функції.

Створення на чітко визначеному політико-правовому підґрунті

парламентської більшості у Верховній Раді України та розвиток правових засад парламентаризму дозволить:

- забезпечити більш ефективну діяльність Верховної Ради України щодо реалізації Її основних повноважень та прийняття необхідних для українського народу законів;

- подолати довготривалу невизначеність у парламенті, "клімат політичної безвідповідальності" та протистояння іншим гілкам влади;

- змінити стосунки між органами законодавчої і виконавчої влади, створити "умови "для їх тонструктивної співпраці і солідарної відповідальності;

- організувати взаємодію парламентської більшості та парламентської меншості, забезпечивши права парламентської меншості;

- дати поштовх для розвитку держави, мобілізувати суспільство на вирішення нагальних соціально-економічних проблем відповідно до курсу реформ Президента України.

Організатори "круглого столу" пропонують для обговорення громадськості проект Політичного договору "Про взаємодію і солідарну відповідальність" між постійно діючою парламентською більшістю Верховної Ради України та Кабінетом Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром України В.А.Ющенком".

Утворення парламентської більшості є підсумковим етапом структурування Верховної Ради України і вимагає завершення парламентської реформи, що дозволить наблизити українську політико-правову систему до європейських вимірів.







Тези доповіді Президента ВГО "НОВА ГЕНЕРАЦІЯ" Юрія МІРОШНИЧЕНКА

Проблему формування парламентської більшості варто розглядати як частину створення процедури формування стратегії розвитку суспільства та комплексу механізмів реалізації зазначеної стратегії. В контексті цього необхідно визначити функції, повноваження та відповідальність:

1. Президента.

2. Верховної Ради (проблема формування та ефективної діяльності парламентської більшості, законодавче забезпечення наявної політичної опозиції та її ролі).

3. Уряду.

Усе це має бути відображено в:

1. Конституції України;

2. Законі України про регламент Верховної Ради України - Положенні про парламентську більшість та парламентську меншість.

3. Політичній угоді парламенту та уряду.

4. Законі України про політичну опозицію тощо.

Президент визначає "стратегію" розвитку держави та суспільства, отримує її підтримку під час президентських виборів і лише в контексті дотримання цієї стратегії виступає арбітром між всіма суб'єктами державотворчого процесу.

Наявність "стратегії" розвитку держави, розробленої за певним алгоритмом - умова можливості балотування на посаду Президента України. Програма кандидата в Президенти - це стратегія розвитку суспільства. Під неї формуються:

а) уряд і його завдання матеріалізувати "стратегію" в "програму".

б) більшість в парламенті. Її завдання - законодавчо закріпити "господарські та управлінські схеми", що випливають із стратегії.

Уряд формується як орган, що розробляє комплекс взаємопов'язаних механізмів реалізації стратегії (управлінські, господарчі, економічні схеми і механізми) та реалізовує їх.

Верховна Рада створює на основі цієї стратегії більшість, яка законодавчо реалізує програму уряду.

Лише в контексті цього розподілу функцій треба розглядати проблему створення парламентської більшості. Для того, щоб у нас сформувалася стійка парламентська більшість, потрібні:

1. Стратегія розвитку держави та суспільства (кваліфіковано створена).

1. Підтримка цієї стратегії більшою частиною суспільства. За наявності такої стратегії доцільно ставити питання про вимогу до Верховної Ради створити "більшість".

2. Готовність членів парламентської більшості відмовитися від деяких особистих інтересів, які протирічать стратегії Президента та програмі уряду (питання стосується стабільності "більшості" під час законодавчої реалізації програми уряду).

3. Наявність довіри з боку парламентської більшості до уряду, який формує механізм реалізації стратегії.

Вимагаючи від парламенту формування більшості під "стратегію", треба надати їй (більшості) механізми ефективного законотворчого процесу. В контексті цього доцільна її претензія на головування в Верховній Раді та її комітетах. Розумним вбачається такий розподіл керівництва Верховної Ради:

Голова ВР-більшість (організовує забезпечення законотворчого процесу).

І-й заступник Голови ВР-більшість (заміщує Голову в разі його відсутності).

Заступник-меншість (доступ до організаційних ресурсів ВР для меншості).

Керівництво усіх комітетів - більшість - забезпечення законодавчої роботи.

Але тут виникає проблема парламентської меншості й політичної опозиції взагалі. Тому необхідно законодавчо, аж до конституційного рівня, забезпечити:

1. Гарантії її існування і діяльності.

2. Механізми громадського контролю за діяльністю Президента, уряду та парламентської більшості. Озброїти цими механізмами опозицію.

Нині багато говорять про солідарну відповідальність за стан справ парламенту, Верховної Ради та уряду. Але, вважаю небезпечним ставити питання про солідарну відповідальність. Кожен повинен відповідати за свій обсяг функцій. Відповідальність або конкретно визначена, або її просто не існує.

Для того, шоб вона стала конкретною, треба чітко розподілити функції, повноваження та відповідальність в галузі державотворчого процесу між Президентом, Верховною Радою і урядом та забезпечити їх механізмами реалізації. А також визначити місце та роль політичних опозицій.

У разі, якщо під стратегію і програму не сформовано більшості, Президентові необхідно надати право розпустити парламент. Якщо уряд не розробив ефективну програму і не здатен її реалізувати, Президент розпускає уряд. Новий уряд розробляє під існуючу стратегію свою Програму та реалізовує її. Необхідно: а) збільшити відповідальність уряду щодо кваліфікованого забезпечення реалізації стратегії Президента; б) законодавчо закріпити гарантії існування та механізми діяльності політичних опозицій.

Політична парламентська опозиція готує альтернативну "стратегію", її уособлення - альтернативного кандидата в Президенти і альтернативну "програму" та альтернативний Кабінет Міністрів. Крім того, вона здійснює контроль за законністю дій Президента, уряду та парламентської більшості. В разі глобальних перекосів ініціює референдуми про відкликання Президента, уряду та розпуск парламенту.

І тут доцільним було б збагачення, або зміна процедури імпічменту Президенту через референдум за ініціативою опозиції.

Висловлюючи позицію "Нової Генерації", можу сказати, що ми значною мірою не підтримуємо дії Президента щодо шляхів реалізації стратегії розвитку України, але намагання створити ефективну процедуру державотворчого процесу ми цілком поділяємо. Процедуру, яка б дозволяла одній політичній силі формувати та реалізовувати своє бачення розвитку суспільства, а іншій - ефективно здійснювати громадський контроль та формувати альтернативну стратегію.

2000-02-02 10:26:12